Аля, 33 - 23 февраля 2009 00:27

[B][COLOR=brown][SIZE=+1]Понеділок. Знову навчання. Знову проспала. Соня, як завжди, поспішала на маршрутку. Вона знову спізнювалась на пари в університет. Добігши до пішоходного переходу, дівчина ще раз глянула на годинник і зрозуміла, що можна прогулятися: пара уже почалася. Соня виділялася серед сірого місцевого оточення: біла шубка, біла шапочка і білий шарф. Цей колір справді їй дуже пасував: вона була схожа на Снігуроньку. Та виділялася дівчина не лише любов’ю до білого кольору, Соня була дуже енергійною та неповторною особистістю. У неї на все завжди була своя думка. Навіть коли її ставили перед вибором двох речей, вона завжди обирала щось третє. Дівчина любила різноманітність у всьому: стиль одягу – від ділової леді до дівчини-хуліганки; стиль зачісок – від школярки з двома хвостиками до епатажної жінки-вамп; читання літератури – від дешевих любовних романів до Гомера та Шекспіра. Ця людина ніколи не сиділа на місці, вона завжди щось робила, десь була залучена. Отакий собі енерджайзер. Зі сторони вона була дуже сильною і вольовою особистістю, справжнім лідером, але насправді це була лише маска. Їй так хотілося тепла, ніжності та затишку.
Соня йшла уже повільно і поринула у свої мрії. Вона дуже любила мріяти. Та й погода сьогодні була казковою: морозець ледь-ледь пощіпував щічки та ніс, небо похмуро дивилось на землю і, раптом, великі сніжинки закружляли у своєму танку. Дівчина вирішила сьогодні в університет не іти, а просто прогулятися містом. Вона мріяла про справжнє велике кохання і про принца на білому коні. А про що ще мріяти у 17? Мрії мріями, але реальне життя далеко не солодке. Справді, Соню воно загартувало неабияк. Слабким її місцем були лише друзі та кохання. Друзів у неї було багато. Звичайно, як їх могло не бути з її комунікабельністю. А от з коханням було все по-іншому. Попри те, що Сонечка була симпатичною, веселою дівчиною-інтелектуалкою, вона чомусь була одна. «Красиві дівчата рідко бувають самі, але часто бувають самотні» - згадалась їй фраза, яку недавно прочитала в якомусь журналі, а за нею згадалась ще одна: «Якщо до ніг дівчини падатимуть 10 хлопців, вона на них не гляне, бо її погляд буде зупинений на одинадцятому, який дивиться в протилежну сторону». Соня зітхнула. Адже це саме про неї. Чому не можна себе заставити покохати того, хто небайдужий до тебе. Дівчина уже чотири роки страждала від нерозділеного кохання. Хоча нерозділеним воно задавалось лише їй. З Артемом вона познайомилась на дискотеці. І як, це буває, закохалася. Дивно, але до цього вона не вірила в кохання з першого погляду. Соня картала себе за те, що уже вкотре покинула Артема. Востаннє це було майже рік назад. І за цей рік вона його не бачила, не чула і нічого про нього не знала. Сонечка старалася себе переконати, що він їй не потрібен. Він – дзеркальна її протилежність: освіта 9 класів у 21 рік, мовчазний, гуляє лише вночі і майже весь цей час проводить в барах з друзями. Він їй не підходить. Але чому ж її так притягує до нього? Відповіді на це вона не мала.
Артем був не таким як їй здавалось. Так, у нього справді не було освіти, але він, як тепер це називається «умів жити». І мовчав він лише по тій причині, що контролював свої емоції, на відміну від занадто емоційної Сонечки. Ночами гуляв він лише по святах. І саме в такі дні він зустрічався (випадково або ні) з Сонею. За цей рік, що вони не бачилися, він знав про неї все: з ким зустрічалася, де проводила вільний час, у який університет вступила. Він кохав її. Але доля не давала їм зустрітися. Сьогодні він також думав про неї. Він кожного дня думав про неї. Так, про Сонечку важко було забути, адже вона влучила прямо в серце.
Соня все ще була у світі своїх мрій, коли повернутись до реальності заставив дзвінок її мобільного. У неї відібрало дар говорити (таке буває дуже рідко), коли вона побачила, хто їй телефонує. Так, це був Артем. Через хвилину вона уже весело бігла до нього на побачення, а можливо на зустріч новому життю, в якому не потрібно буде грати ніяких ролей.[/SIZE][/COLOR][/B]

• 
• 
•